Рокитнянська Районна Державна Адміністрація
Київська область, Рокитнянський район
gov.ua Державні сайти України
  Пошук

Прес конференція «Громадянська позиція Шевченківських лауреатів»

Дата: 14.02.2019 16:47
Кількість переглядів: 332

Або Порошенко, або Путін, – Шевченківські лауреати у Львові підтримали чинного Президента

 

Шевченківські лауреати у Львові виступили на підтримку кандидатури Петра Порошенка на президентських виборах у березні цього року.

Відповідне звернення до молоді й виборців 13 лютого на спільній прес-конференції озвучили лауреати Національної премії ім. Тараса Шевченка Любомир Медвідь, Богдан Козак, Віктор Камінський, а також народний художник України Микола Шимчук. Окрім них цю заяву підтримали ряд інших відомих діячів – серед них Мирослав Скорик, Ігор Калинець та інші. 

Академік, народний художник України, професор ЛНАМ, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Любомир Медвідь пояснюючи свою позицію, зазначив, що рішення Президента Порошенка не продовжувати далі воєнний стан було жестом «гуманним і аристократичним». «І водночас це велика відповідальність, яку поклав на себе Президент, дозволивши цей передвиборчий марафон... Головне, щоб цей жест не обернувся дорогою ціною», – сказав він. 

 

На його думку, українці зараз не мають права ризикувати, адже на кону – майбутнє держави. «Або Президент Порошенко, або Путін», – констатував він.

Народний художник України Микола Шимчук зазначив, що до чинного гаранта «є дуже багато претензій», але, на його думку, «у державному масштабі – це єдина людина, яка здатна втримати країну». Серед найбільших досягнень Порошенка він назвав безвіз, Асоціацію з ЄС, Томос і закріплення у Конституції курсу на ЄС та НАТО. 

 

Народний артист України, академік, професор ЛНУ ім І. Франка Богдан Козак підтримав гасло Порошенка «Геть від Москви» і звернув увагу, що жоден з інших кандидатів не говорить про це так прямо.

ІА ZIK подає текст спільної заяви Шевченківських лауреатів у повному обсязі:

Звернення лауреатів
Національної премії України імені Тараса Шевченка від Львівщини
до молоді й виборців
Жоден з попередніх українських президентів не виконав й десятини зі взятих на себе передвиборних зобов’язань. Деякі навіть не обтяжували себе зобов’язаннями, а Януковичеві вдалося посунути країну на край до імперсько-московської прірви. Щоб остаточно туди не впасти довелося пожертвувати тисячами найкращих синів народу, першою чергою згадуючи незабутню Небесну сотню. Кремль безоглядно веде приховану й відкриту війну з Україною упродовж усього її існування, однак за останні роки ця війна з боку ворога набула сатанинського запалу, ненависті й цинізму.

Все ж, незважаючи на неймовірні труднощі, жертви, втрати, витрати, стримуючи протидію внутрішніх ворогів, долаючи байдужість зовнішніх прихильників, незважаючи на непомірно високу ціну свободи, Україна вистояла і перед очима усього цивілізованого людства стоїть, як форпост безпеки й гідності вільного світу.

Україна була, але нині не є непомітною серед суверенних держав. Україну пробували перетворити на розмінну монету, а вона проявила себе нерушимою стіною на межі свободи та тоталітарно-імперських амбіцій сусіди-агресора. Її вважали слабкою і неперспективною, а вона довела свою здатність бути незламною, витривалою, націленою на достойне майбутнє життя.

- Цей здобуток післямайданної України аж ніяк не випадковий, а жертви, складені заради нього, не даремні. Запитуючи, – що трапилося б з Україною після відвертої московської агресії 2014 р. якби Президент Петро Порошенко виявися слабкою людиною, відповідаємо: Україна була б тим самим, що нині являє собою ОРДЛО, притьмарений Крим чи багатостраждальна Сирія.

Безперечно, Порошенкові далеко не все вдалося здійснити. Першою чергою, йому не вдалося здійснити те, що на даний момент є справді непідйомним, що неможливе бути здійсненим навіть при найсильнішій волі, найширших повноваженнях, намірах, жаданнях Президента. Не розуміти це може лише упертий противник чи упереджена, відверто обмежена людина. Вірити, що Порошенко відповідальний за відносне зубожіння українців, за надто повільне економічне зростання, високу ціну комунальних послуг, за усякі негаразди у країні здатен хіба той, хто неспроможний робити логічні висновки, хто не цінує українську державність й лепти не бажає віддати за Україну.

Невже ще комусь невідомо, що в країні триває війна? Що весь тягар воєнного лихоліття лежить на відновленій фактично з нуля Українській армії, щедро підтримуваній чисельними волонтерами, оточеній самовідданістю лікарів, обслуговуючих служб, загонів добровольців, відірваних від продуктивної благотворної праці? Що народ, який веде оборонну війну тимчасово не може бути уповні ситим, щасливим, вдоволеним?

Невже комусь досі не ясно, що від своїх східних до західних кордонів сини України зобов’язані платити дорогою ціною за можливість трудитися, жити, веселитися на мирній, снарядами не зораній своїй землі, бо армія обстоює для них мир? Армія, повноцінне становлення якої відбулося саме за правління президента Порошенка.

Невже українці зненацька збайдужіли до отриманої волі, з якою можуть пересуватися вільними країнами Європи? А хіба безвіз – не дітище Президента? Безперечно, Європа і Світ ще не надто довіряють нам з причини наших внутрішніх протиріч, протиборства тих сил, що люблять Україну і не люблять її, живучи на українській землі, що різні «п’яті колони» роз’ятрюють рани наших невдач, гноблять Батьківщину, – але хіба відсутні значимі успіхи держави Україна на міжнародній арені? Хіба нині квола держава, як за сумних часів Януковича? Хіба не правда, що зі зволіканням, натугою, неохоче та все ж таки визнає сонна Європа фактор суверенної України надійним щитом всеєвропейської безпеки?

Хіба, отримавши Томос і визволивши Українську православну Церкву від зашморгу гнітючого великодержавного московського православ’я й шовіністичного засилля «русского міра» не стали ми, весь український народ, духовно міцнішими, достойнішими, гіднішими серед вільних вірян світу? Хіба повільно, не так як жадалося б, але потужно і неухильно не просуваються наші реформи, скеровані на децентралізацію владних структур, ширше використання внутрішніх резервів, на подолання корупції, поступ у сфері освіти, захисті довкілля, на виваженість і збалансованість прав землеволодіння, на підтримку продуктивних ініціатив суспільства, на будівництво нових доріг, житла й інфраструктур? Чи, проводячи ті реформи, упевнено не наближуємося до вступу у сім’ю вільних народів Євросоюзу? Хіба не ефективно співпрацюємо з країнами НАТО заради укріплення й захисту нашої безпеки? Усе це – не паперовий блеф, а реальні справи.

Президент Порошенко виконав більшість із найвагоміших своїх обов’язків із високим відсотком позитивного підсумку. Він здатен не лише говорити й обіцяти, а й діяти, хоча в суперечливих умовах сучасної української, зокрема закулісно-політичної, дійсності це зовсім не просто. То ж сьогодні, коли на сході яріє виснажлива війна, коли існує велика небезпека ворожої інтервенції на півдні країни, ми затуманені, розгублені українці, роздратовані тимчасовими невдачами, підступами, провокаціями, позбавлені з тієї причини конче необхідної пильності, – хіба можемо дозволити собі влаштовувати і педалювати експерименти із щедро балакучими претендентами на президентське крісло за якими ніщо, крім обіцянок, не стоїть, або тьмяніють давні протиукраїнські діла й вчинки, або бовваніє сам темновельможний Путін? 

У сьогоднішній, можливо, найвідповідальніший момент нашої історії не маємо права втрачати Петра Порошенка, як главу держави, оскільки реально він – єдиний, хто здатний протистояти загрозі втратити Україну.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь